Питання про загальний лексичному фонді та структурі різних слов'янських мов вже давно привернув до себе увагу філологів. У 1865 р. знаменитий лінгвіст А. Шлейхер прислав в Петербурзьку академію наук написану ним статтю "всеслов'янської словник". У цій статті він розвивав думку про необхідність "зручного і підручного списку відповідних слів усіх слов'янських говірок". Такий Всеслов'янський словник дав би можливість судити про склад і обсяг загальнослов'янської лексичного фонду та про словникових своєрідність окремих слов'янських мов. "Наш словник, - писав А. Шлейхер, - не повинен зайняти місце окремих словників окремих говірок. Проте ж, здається, корисно привести ці слова окремих прислівників, у яких з'явиться корінь (або форма кореня), що знаходиться в інших (наприклад, рос. застудитися, корінна форма сти-, скільки я знаю, знаходиться тільки в російській говіркою). Таких слів небагато "[1]. При цьому мається на увазі зовсім не етимологічний словник слов'янських мов, а скарбниця їх живого лексичного інвентарю. Увійшли б сюди й запозичені слова, принаймні, ті, які увійшли до загального вжитку в декількох слов'янських мовах. На думку А. Шлейхера, "з твори такої книги, можна сказати, почалася б нова епоха слов'янської науки".
На статтю А. Шлейхера "всеслов'янської словник" відгукується акад. І.І. Срезневський своїми "Зауваження про словник слов'янських говірок". Акад. І.І. Срезневський приєднується до тієї думки, що "поліпшення розуміння взаємних співвідношень слов'янських наріч можна очікувати ... всього більше від словника, де б усі слов'янські наріччя були зіставлені рівномірно і одно вірно, з одинаковою виразністю". У цьому словнику треба звернути особливу увагу "на відтінки значення і на коло вживання слів у різних говірками і на змінні їх значення та вживання в різний час" (пор. початок здійснення цього задуму в таких працях, як польський словник С. Лінде або корнеслов російської мови К. Шимкевіча). "Кожному, хоч кілька розуміючому слов'янські наріччя і хоч трохи вникають в їхні риси відмінності, має бути очевидно, що дуже значна, головна частина їх складу належить їм спільно, а менш значна багатьом або кільком, і що все це є в кожному з них у особливому способі відповідно з особливими вимогами його звучності "(тобто його фонетичної системи). І.І. Срезневському представляється доцільним як "передового, заголовного слова" у такому всеслов'янське лексиконі брати слово старослов'янської мови як мови найбагатшого "загальнослов'янський надбанням". Разом з тим І.І. Срезневський вказує на незакінчений "Slovnik vseslovansky s pridatnymi vyznamy nemeckymi" (Прага, 1852) Йосипа Франт Шумавского [2]. Шляхом огляду існуючих тоді словників окремих слов'янських мов І.І. Срезневський приходить до висновку, що "за складання загального слов'янського словника братися ще рано". З'ясування загальнослов'янської фонду, на думку Срезневського, доцільно було б почати зі складання словника старослов'янської прислівники, "давши в ньому місце вказівкам і з усіх тих слов'янським прислівникам древнім і новим, за яким можна зібрати матеріали". "Або ж, взявши дещо інший коло слів, зіставити в словнику порівняно тільки ті слова, які, на їх вживання в більшій частині слов'янських наріч, можна назвати загальнослов'янський". І.І. Срезневський закликав "почати систематичний підбір матеріалів для загальнослов'янської словника".
Думка про всеслов'янське словнику спалахувала і в 60-х і 70-х роках. Але лише в середині 80-х років XIX ст. (1885) вийшов у світ "Короткий словник шести слов'янських мов (російської з церковнослов'янською, болгарського, сербського, чеського і польського), а також французька та німецька" під редакцією проф. Ф. Міклошича (СПб., М., Відень, 1885. Укладачі: Ф. Міклошич, В. Нікольський, Ст. Новакович, О. Маценауер, А. Брукнер). Це - паралельний словник тільки п'яти слов'янських мов. Завдання його була практична - дати західним і південним слов'янам в руки посібник для читання російських книг і разом з тим показати спорідненість російської мови у словниковому відношенні в іншими слов'янськими мовами. У цьому словнику близько 40 тис. слів. Вже в цьому словнику, дуже недосконалому і неточному, що містить багато помилок і не має строго наукового хаарктера [3], яскраво виступає широта і різноманіття загальнослов'янської словникового фонду (понад інтернаціональної лексики).
Розквіт порівняльно-історичного мовознавства в останній чверті XIX ст. рішучим чином вплинула і на постановку проблеми загальнослов'янської словникового фонду та на методи її вирішення. З російських дослідників вже А.С. Буділовіч у своєму дослідженні "Первісні слов'яни в їх мові, побуті і поняттях за даними лексікальним" (1878-1884) намагався встановити основні лексико-семантичні сфери загальнослов'янської мови, пов'язані з віруваннями, явищам природи, занять, промислів, ремесел, рукоділля, страв і пітіям, одяг і прикраси, господарських будівель і споруд, домашнього начиння, посуді і снарядів, ігор і музичним знаряддям і т.п.
Дослідження, спрямовані на відновлення загального слов'яно-балтійського словникового фонду (пор. словник Р. Траутмана) [4] і спільнослов'янської лексичної системи, привели до дуже істотних результатів. Значущість цих результатів і, разом з тим, величезна роль цього загальнослов'янської лексичного спадщини в історії окремих слов'янських мов безпосередньо очевидні хоча б по тому матеріалу, який міститься в "етимологічних словниках" слов'янських мов (Ф. Міклошича, Е. Бернекера, А.Г. Преображенського і особливо до цих пір ще не надрукованому слов'янському етимологічному словнику Г. А. Ільїнського). На характеристиці спільнослов'янської лексичної системи зупинявся в останніх своїх працях проф. А.М. Селищев (див. його "Слов'янське мовознавство", т. I). Родова і сімейна термінологія, назви сукупності членів роду і племені, позначення родових, родинних, общинних зборів і взаємовідносин, деякі висловлювання військового побуту (наприклад, прапор), різноманітні поняття суспільного життя і позначення суспільних відносин між людьми (честь, ціна, світ, помста і т.п.), слова і фрази, пов'язані із землеробським побутом (соха, серп, жито, просо, овес, тік, ток, зерно, борошно тощо), з скотарством (віл, корова, бик, вівця , кінь, сметана тощо), з ткацьким і іншими народними ремеслами та промислами (нитка, пила, ніж, ткати та інші подібні), багато позначення народних музичних інструментів (ріг, гуслі, сопілка і т.п.) і багато іншого, що охоплює складний і різноманітний коло предметів, явищ і властивостей - все це є безпосереднім спадщиною великої слов'янської лексики. Проблема лексичних новоутворень, що виникли в спільнослов'янської мовою, цікавила багатьох вчених і особливо А. Мейє (пор., наприклад, не висхідні до індоєвропейської давнини, загальнослов'янські назви частин тіла: нога, коліно, кістка, уста та ін.) Зрозуміло, що при спільності живих і продуктивних моделей словотворення на основі цього загальнослов'янської фонду слів і морфем в історії окремих слов'янських мов виникали абсолютно однорідні слова та розряди слів.
Але, природно, поряд з такими загальнослов'янський серіями слів і навіть цілими семантичними категоріями їх, в історії окремих слов'янських мов були свої диференціальні словникові прикмети, що характеризують лексичну систему того чи іншого слов'янської мови. Наприклад, у російській мові поряд з загальнослов'янський лексичним спадщиною легко виділити слова, загальні російської мови та мов окремих слов'янських груп - західної чи південної, і навіть більш вузькі лексичні кола, які зближують російську мову з яким-небудь одним із слов'янських мов.
Ось кілька ілюстрацій. Такі слова, як бліднуть, бляклий (пор. зблякнути), моргати, підошва, грунт, свіжий, слабувати, метелик, кочерга і інші подібні, знаходять собі найближчі відповідності лише в західнослов'янських мовах. Деякі слова на кшталт: весна, гриб, дьоготь, сосна, хвіст є загальними у російської мови не тільки з західнослов'янськими, але і Словінським мовою. Багато російські слова знаходять собі паралелі і відповідності лише югославянських мовами (наприклад, бенкет, дивитися, стільники, коровай та ін под.). Правда, у багатьох випадках не завжди можливо з достатньою точністю вирішити питання, що перед нами - споконвічне чи подібність народно-слов'янських словотворів або плід впливу південнослов'янської писемності (наприклад, щодо слів рать, ратний, вирішити, убогий і т.п.).
Дослідження різних історичних взаємодій слов'янських мов (наприклад, російського та болгарського, сербського, російського та польського й т.д.) допоможе визначити нові пласти лексичної спільності між різними слов'янськими мовами та відповідності між ними в процесах семантичних змін і в методах словотвору. У цьому напрямку представляють особливий інтерес спостереження над перебігом складного процесу формування національних мов в окремих слов'янських народів і над тією внутрішньою семантичною опорою, яку знаходили при цьому окремі слов'янські народи в лексичній скарбниці слов'янської мови (наприклад, болгари і почасти чехи в російській мові) [5 ].
Багато писалося і говорилося про загальноєвропейський або інтернаціональному запасі слів і виразів, про спільність семантичних систем європейських мов (у тому числі слов'янських), про "європейський мисленні". Між тим не менш важливе значення для слов'янської філології має питання про междуславянской або спільнослов'янської лексики, термінології та фразеології, що відноситься до сфери основних понять культури і цивілізації (наприклад, таких, як особистість, право, людина та інші подібні). Зазвичай вказувалося (особливо різко А. Мейє) на своєрідне, ізольоване положення чеського національної мови в колі слов'янських мов: нібито словник чеської літературної мови значною якщо не в більшій своїй частині складається з чеських національних новоутворень, далеких як польського, так і іншим слов'янським мовам [6]. Але роботи В. Кипарского (V. Kiparsky. Uber Neologismen in Tschechischen. "Slavia", 1931, X, S. 700-717; Uber den tschechischen "Okzidentalismus" - "Slavis", 1933, XII, S. 1-25) сильно похитнули твердження А. Мейє і виявили тісний зв'язок чеської мови з польською та російською мовами в сфері абстрактній і філософської термінології.
Примітки
1. "Думки про словник слов'янських наріч А. Б. Шлейхера та І. І. Срезневського". СПб., 1866 (СБ статей, читаних у Відділенні російської мови і словесності імп. Акад. Наук, т. I, № 2).
2. Зауваження акад. І.І. Срезневського про словник слов'янських наріч. - В кн.: "Думки про словник ...".
3. Див рецензію акад. В.І. Лиманського на цей словник. - ЖМНП, 1885, грудень, стор 239-250.
4. R. Trautmann. Baltisch-slavisches Worterbuch. Gottingen, 1923.
5. Ср, наприклад, роботи проф. Б. Цонева про російсько-болгарських словникових паралелях, проф. Т. Маретіча про російських і чеських словах у хорватській мові та ін під.
6. Ср: A. Meillet. Les langues dans l'Europe nouvelle. Paris, 1918, p. 313; СР також: "Revue des etudes slaves", Paris, 1921, t. I, p. 13.
Список літератури
В.В. Виноградов. ПРО ВИВЧЕННІ ЗАГАЛЬНОГО ФОНДУ ЛЕКСИЧНОГО У СТРУКТУРІ СЛОВ'ЯНСЬКИХ МОВ.